Затертими і глобалізованими називає сучасні зимові святкування у нашому місті тернопільський краєзнавець і корінна жителька нашого міста Любомира Бойцун. Деякі традиції, за словами тернополянки, таки відроджуються, але до справжнього колориту різдвяного Тернополя минулих часів нам ще, виявляється, далеко.

Що було на свята
- Ялинки у тернопільських родинах до і навіть після війни зазвичай ставили на Різдво. Їх купували, заздалегідь зрізали. У ті часи ніхто за тим не пильнував так, як тепер, - розповідає Любомира Бойцун. - За повоєнної скрути доходило до того, що ялинок не було де взяти і використовували ті, що комуністи повикидали після святкувань Нового року.
Ялинкові базари запровадили у Тернополі доволі пізно: десь наприкінці 1950-х рр. За радянської влади почали ставити і головну міську ялинку на Театральному майдані. До Другої світової війни вона теж була, але тоді новорічне дерево прикрашали перед будівлею магістрату.
- Тієї споруди тепер немає, її знищили під час боїв за Тернопіль, - говорить краєзнавець. - Будинок магістрату стояв там, де тепер розкинувся сквер і є пам'ятник Пушкіну.
Стояли на Різдво ялинки і по церквах, культурно-освітніх товариствах, як от у Міщанському братстві (тепер - філармонія - прим. ред.), на вітринах крамниць. Утім, не лишень по довколишніх селах, а й у місті традиційна тепер ялинка поступалася перед дідухом.
- І сіно стелили на столі, і солому по долівці розсипали обов'язково. У неї кидали горіхи, щоб кури неслися і квочки були, - пригадує пані Бойцун. - А потім поступово сіна не стало...
Натомість у Тернопіль "принесли" Діда Мороза і культ Нового року - 1 січня - а не 14 січня, як традиційно святкували на наших землях.
– Новий рік став переважати десь на початку 1960-х років. До того він якось відходив на другий план перед Різдвом. Навіть для римо-католиків він не був вирішальним - усі святкували Різдво. Поважали свята і українські, і польські. І наші, і їхні старалися брати у свята на роботах вихідні. Навіть німці під час війни розуміли нас. Та й самі святкували, як могли. Вони ж не були атеїстами, носили хрестики чи мали при собі іконки.
Із усього циклу різдвяно-новорічних свят Любомирі Бойцун найбільше подобався Святий вечір.
- Усі страви - пісні. Мама обов'язково готувала борщ із грибними "вушками". Я на ті "вушка" ой як чекала! Обов'язковими були пампушки. Їх присмачували повидлом з додаванням рожі. Не троянди, як дехто подумає, а того, що у нас справді називають рожою (рослина-кущ, родич троянди - прим. ред.). Також завжди був узвар - варена сушиня і гарні сушені груші. А ще - риба, різні види вареників, пісні голубці.
Щодо куті, то вона у Тернополі, за словами пані Бойцун, була не рідкою, а густою. До куті вже за смаком додавали мед, цукор, горіхи та родзинки.
Різдвяні історії
Своєрідний переломний момент у збереженні різдвяних традицій стався у 1960-х рр., коли генсеком КПРС був Микита Хрущов. Він "прославився" гоніннями на релігію.
Традиційні вертепи ходили Тернополем ще до кінця 50-х. Найдовше вони збереглися на окраїнах тодішнього Тернополя: Загребеллі, старому Микулинецькому передмісті, зокрема на Дорошівці (тепер вул. Стадникової - прим. ред.), теперішніх Острозького, Шпитальній та сусідніх аж до Старого Парку, каже краєзнавець. Найбільше місцеві традиції витіснили у центральній частині, де поселилися багато приїжджих - представників нової влади.
До колядування та ходіння з вертепами тернополяни організовувалися самі, а зібрані гроші спрямовували на благодійність, на Церкву, каже корінна тернополянка.
- Спершу вертепи якось "проскакували", а вже за Хрущова почалися гоніння. Навіть вчителів сторожувати виставляли, - продовжує Любомира Бойцун. - Проте й комуністи підпільно святкували. Приходили і до нас на свята. Тих людей судити важко.
Безперечно, що на Різдво тернополяни йшли до церкви, але згодом біля зачинених храмів уже стояла сторожа і можна було йти тільки у дозволені - православні.
- Мої батьки, як і багато інших, не визнавали тієї православної церкви. Тож тернополяни збиралися на відправи по квартирах, по хатах, хто де зміг і коли вдалося, підпільно. Заздалегідь домовлялися, де будуть служити Службу Божу, - розповідає краєзнавець.
Любомира Бойцун пам'ятає підпільні Богослужіння у хаті її батьків.
- І до війни, і після, і вже після перебудови, то все інші "розклади". Звичайно, що з Різдва комерції робити не треба. Якщо відверто говорити, то вдалих різдвяних радіо- та телепередач майже немає, - каже пані Бойцун. - Тільки одного разу чудово заколядувала Руслана. Подобається і "Піккардійська терція". Колись же були і особливі тернопільські коляди.
До речі, після довгих років заборони на святкування Різдва першими у Тернополі поколядувала "Струсівська капела" у ПК "Текстильник".
- Це було наприкінці 80-х, а в перших рядах глядацької зали тоді сидів увесь склад обкому партії, - пригадує тернополянка.
Митців тоді не покарали - наставали часи свободи.